Національне законодавство вводить поняття ДИТИНИ-СВІДКА у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно статті 1 чинного законодавства: «дитина, яка постраждала від домашнього насильства – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала СВІДКОМ такого НАСИЛЬСТВА».
Якщо дитина вимушена спостерігати за насильством, стала свідком фізичного насильства, лайки, криків чи будь-яких інших форм насильства, вона також є ПОСТРАЖДАЛОЮ.
Постраждала дитина має всі права постраждалої особи, реалізація яких забезпечується з урахуванням найкращих інтересів дитини, її віку, статі, стану здоров’я, інтелектуального та фізичного розвитку.
Питання надання допомоги постраждалим дітям вирішують їхні батьки, інші законні представники дитини, а якщо батьки, інші законні представники дитини є кривдниками дитини або ухиляються від захисту прав та інтересів дитини, – органи опіки та піклування, у тому числі за зверненням родичів дитини (баби, діда, повнолітніх брата, сестри), мачухи або вітчима дитини, якщо вони не є кривдниками (частина сьома статті 20 Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству”).
Завдання СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ – вберегти дитину від будь-яких проявів насильства та забезпечити дитині фізичну та психологічну безпеку.
З точки зору психології діти, які є свідками домашнього насильства отримують справжню психологічну травму. Вони можуть відчувати себе безпорадними та неспроможними вплинути на цю ситуацію, що в подальшому матиме наслідки в дорослому житті. Дитина може взяти собі таку модель поведінки вираження своїх емоцій і в майбутньому сама вчиняти домашнє насильство.
