Два трагічні пам’ятні дні, пов’язані зі злочинами комуністичного тоталітарного режиму

18 травня – це 80-ті роковини депортації кримськотатарського народу з території Кримського півострова радянським тоталітарним режимом, затверджена постановою від 12 листопада 2015 року №792-VIII «Про визнання геноциду кримськотатарського народу».

Цього дня, 1944 року розпочалася спецоперація військ НКВД зі звільнення Кримського півострова від корінного населення. Загалом за три дні з Криму вивезли понад 190 тисяч кримських татар. Також у 1944-му з півострова депортували понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.
Після незаконної анексії Криму в 2014 році російська влада продовжує дискредитацію та утиски кримських татар, що залишилися на півострові.

19 травня, в третю неділю травня – День пам’яті жертв політичних репресій.

Відзначається згідно з Указом Президента від 21 травня 2007 року на вшанування десятків тисяч людей, розстріляних комуністичним режимом, сотень тисяч кинутих у в’язниці й табори, на заслання чи примусове психіатричне лікування. Кількість цих мучеників Україні досі неможливо підрахувати.

Вшановуємо вічною славою кожного, хто невинно загинув та хто стояв на захисті рідної держави проти загарбницького режиму.

Деякі факти про Великий терор в Україні

  1. Одним із найбільших на території України місцем поховання жертв сталінських репресій є Биківня. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.
  2. Також є інші місця масових поховань жертв Великого терору в Україні – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). На Західній Україні після 1939 року також з’явилися місця масових поховань, зокрема, урочища Дем’янів лаз (Івано- Франківськ) і Саліна (Львівська область), тюрма на Лонцького (Львів).
  3. Найкривавіша ніч у Києві – 19 травня 1938 року, коли у в’язницях НКВД розстріляли 563 людини. Це відбувалося, як правило, на тюремних подвір’ях, у підвалах НКВД або безпосередньо на місці поховання. Спочатку для масових поховань відводили спеціальні ділянки на цвинтарях. У пік репресій цю практику змінили, щоб приховати масштаби злочинів. Траншеї для вбитих викопували в садах, парках, приміських лісах, трупи часто засипали негашеним вапном.
  4. 27 жовтня – 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох поблизу міста Медвеж’єгорськ у Карелії до 20-річчя Жовтневої революції розстріляли 1111 осіб, з них 287 українців та осіб, долі яких пов’язані з Україною.
  5. У 1934–1938 роках НКВД УРСР розташовувався будівлях колишнього Київського інституту шляхетних дівчат (згодом – Жовтневий палац, нині – Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України), в 1938– 1941 роках – на вулиці Короленка (нині – Володимирська), 33. Київський міський відділ та управління НКВД в Київській області розміщувалися на вулиці Рози Люксембург (нині – Липська, 16).
  6. У 1955 році КҐБ при РМ СРСР направив в обласні управління держбезпеки директиву № 108 сс із вказівкою повідомляти родичам розстріляних, що їхні рідні померли в місцях позбавлення волі, а в разі необхідності вирішення майнових або інших правових питань, реєструвати смерть розстріляних у загсах із видачею свідоцтв, в яких дати смерті вказувати у межах 10 років від дня арешту, а причини смерті вигадувати.
  7. В межах Великого терору НКВД організував і провів серію масових національних операцій. Це так звана «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців».
  8. Спогади енкаведистів та результати ексгумації тіл свідчать про характерний «почерк» вбивць. Як правило, це були постріли із револьверів системи «Наган» у потилицю або перший шийний хребець. Наган вважався точним, безвідмовним і достатньо потужним для смертельного поранення, а не сильна віддача берегла сили катів для масових розстрілів.
  9. Улітку 1937 року було введено нові нормативні документи, що посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитячі будинки. Члени сімей «ворогів народів», засуджених до розстрілу, підлягали примусовому переселенню у внутрішні області СРСР.
  10. Термін «ворог народу» (латинське hostis publicus) давньоримського походження. Його застосовували до ворогів республіки, яких прирівнювали до солдатів ворогуючої сторони та які через те підлягали фізичному знищенню.
  11. Загальновживаним термін став у 1793–1794 роках – час Великого терору якобінців у Франції. В СРСР цей термін був не лише розповсюдженим кліше політичної риторики, а й записаним у Конституції 1936 року – згідно з її 131 статтею ворогами народу оголошувались особи, що вчиняли замах на громадську, соціалістичну власність.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *